Новотроїцької
           селищної ради




Офіційний веб-сайт

Генеральний план селища

Вітаємо!

З Днем народження!
Розміщено: 07-24-2019 Переглядів: 1113
Прус Наталю Анатоліївну-депутата селищної ради В цей дорогий для серця деньБажаєм квітів і ...
З Днем працівників лісового  господарства.
Розміщено: 09-09-2019 Переглядів: 121
Шановні працівники лісового господарства!Прийміть найщиріші вітання з нагоди професійного свята – ...

Про селище

смт Новотроїцьке

Новотроїцьке (іст.) – смт, центр одного з найбільших районів області, розташоване на відстані 170 км від обласного центру та 27 км від найближчої залізничної станції – Новоолексіївка. Через селище проходить автошлях Каховка-Новоолексіївка. Асфальтовані дороги з’єднують Новотроїцьке з Херсоном, Сімферополем, Запоріжжям, Мелітополем та іншими значними містами. Населення складає 10647 чоловіка (2019). Селищній раді підпорядковані села Благовіщенка та Захарівка. Лежить в степовій зоні Причорноморської низовини з посушливим помірно-континентальним кліматом.
Про найдавніші сліди перебування людини на території Новотроїцького свідчить курганне катакомбне поховання періоду ранньої бронзи ХVIII-XV століть до н.е., яке належало племенам дніпровсько-азовської катакомбної культури. А знайдена близ селища форма для відливання бронзових наконечників для списів, яка датується кінцем ІІ – початком І тис. до н.е., свідчить про місцевий характер бронзоливарного виробництва.
Точної дати виникнення Новотроїцького не встановлено. Засноване поселення у кінці ХVIII століття ногайцями після приєднання цих територій у складі Кримського ханства до Російської імперії у 1783. Поселення отримало назву Сарабулат, так звалась балка біля села, що перекладається як гострий меч. За іншими відомостями носило іншу назву Сарибулак, що означало – безводне місце. Існування села вперше задокументовано у 1816, на той час воно входило до складу Аірчинської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. На 1848 в селі нараховувалось 744 ревізькі душі, які володіли 13575 десятинами землі, під ріллею було 2608 десятин, вся інша використовувалась під розведення худоби.
Ногайці традиційно займались переважно розведенням коней та вівчарством. Тому навколо села існувала велика кількість хуторів, які разом займали площу аж 79 десятин. На окремих хуторах тут жили утікачі-кріпаки та колишні запорожці. Через село проходила поштова дорога. В самому селі існувала поштова станція. Немалий зиск поселяни отримували від так званого «солевізного» тракту, що проходив біля села, по якому чумаки везли сіль з берегів Сиваша до Нікопольської або Бериславської переправ.
В цілому життя ногайців, які сповідували іслам, було складним. Царською владою обмежувалося їх релігійне життя, робилися спроби покріпачення колишніх кочовиків. Утиски збільшувалися під час російсько-турецьких війн, що приводило до неодноразових еміграцій ногайців та татар за кордон. У 1860-1861 ногайці села Сарабулат кинули обжиті землі і виїхали до Туреччини. Загалом у північній Таврії тоді спустіло 96 аулів, тому уряд змушений був зайнятися переселенням сюди селян з інших губерній.
У 1862 село Сарабулат було заселене державними селянами Чернігівської губернії. Це була група з 41-ї сім’ї з прізвищами Коваленків, Шершенів, Орещенків, Коротченків, Мельників та ін. У 1864 сюди було переселено ще 30 сімей з села Агаймани  Мелітопольського повіту. Одразу після переселення нові поселенці збудували дерев’яну церкву Святої Трійці. Від назви церкви село отримало нову назву Новотроїцьке, яке стало офіційним, хоча стара назва Сарабулат ще довгий час використовувалась як паралельна, а саме село стало волосним центром.
Важко було переселенцям з півночі України звикати до цілинних степів, нестачі води, посух, сарани, різних хвороб. У перші роки життя переселенці мали змогу користуватись такою кількістю землі, яку могли обробити.
У 1867 за громадою села закріпили земельний наділ, але відсутність води, низька якість землі призвели до того, що селяни почали вимагати переселити їх на інші землі, більш придатні для життя. Аби заспокоїти селян, утримати їх на місці, в село була введена військова команда, але своїми діями землероби привернули до себе увагу влади. Рішенням міністра держмайна у 1869 році селянам перерозподілили частину земель, надавши нову ділянку у 565 десятин землі з колодязем. На сільському сході селяни погодилися з таким рішенням, але з умовою, що уряд виділить кошти на облаштування ще двох колодязів безпосередньо у селі, з чим чиновник з особливих доручень управління держмайна, який був на сході, погодився. Всього було відведено новотроїчанам 13465 десятин землі, з якої 12886 десятин були придатні для землеробства. За ці землі сільська громада повинна була сплачувати щороку державну оброчну подать у розмірі 3301 карбованець 20 копійок.
У 1869 у селі нараховувався 341 селянський двір. Селяни займались переважно землеробством та скотарством, причому з кожним роком рілля збільшувалася, росли площі зернових, зростав попит на збіжжя на ринку. У селі працювали ковалі, бондарі, теслі, кравці, ткалі, були розвинуті різноманітні ремесла, такі, як чинбарство, шевство, шиття кожухів, прядіння вовни, в’язання панчох та рукавичок, виготовлення полотняних виробів з оригінальними національними вишивками. Всю цю продукцію, яка користувалась попитом, умільці збували переважно на ярмарку, який збирався у селі двічі на рік, або у базарні дні по неділям.
У селі переважали мазанки, збудовані з лимпачу, з глиняними долівками та дахами, з маленькими віконцями. Селяни використовували саморобні меблі – ослін, лави, піл, який правив за ліжко. У садибах було мало зелені, бо головною проблемою села залишалась нестача води. Колодязі глибиною до 25 метрів, які копались спільно на кілька вулиць, не могли забезпечити повністю потребу у воді. Дніпровське повітове земство у 1881 звільняє у своїх східних волостях від земських платежів тих, хто займається розведенням садів за свій рахунок. Це стосувалось і Новотроїцька.
Переселенці дуже піклувались про освіту своїх дітей. У 1866 стараннями громади було відкрите народне училище, для якого селяни за свій рахунок збудували спеціальне приміщення, придбали шкільне приладдя, й утримували училище 4 роки за кошти громади. У 1868-1869 учбовому році тут навчалось 45 хлопчиків і 5 дівчаток, викладали місцевий священик та дяк. За проханням Новотроїцького волосного правління Дніпровське повітове земство прийняло на своє утримання вказане училище, виділивши 150 карбованців на рік.
За подворним переписом 1885 в селі Новотроїцькому 137 селянських господарств засівало по 25 десятин, 142 господарства – обробляло по 10 десятин, 47 – були малосіючими, бо не мали свого тягла для обробітку землі, 17 господарств не мало своїх посівів і працювали у наймах. 145 господарств обробляло землю у супрязі з сусідами. Селяни 133 дворів ходили на заробітки на соляні промисли, на будівництво залізниці Лозова-Сімферополь, наймались на роботу у економії великих землевласників.
У тому ж році сільська громада мала прибутки у розмірі 3860 карбованців. Селяни повинні були платити податків, різних платежів на суму 9655,7 карбованців, на кожного припадало по 12 карбованців у рік.
Державна оброчна подать у 1887 була замінена на викупні платежі у сумі 3672 карбованця 41 копійку.
Громада платила старості – 55 карбованців, писарю – 200 карбованців, сторожам церковному та шкільному – по 33 карбованці, за утримання помешкання для проїжджих чиновників – 20 карбованців, збирачу податків – 15 карбованців, на утримання священнослужителів – 698 карбованців, вчителів – 330 карбованців, школи – 53 карбованця.
Дніпровським повітовим земством у Новотроїцькому була організована земська поштова станція, де утримувалось 2 пари коней для організації поштового кінного зв’язку. Продовжував діяти чумацький шлях.
У 1888 була відкрита земська лікарня на 50 ліжок на чолі з лікарем Розовим, який майже 15 років працював сам, лише у 1903 на допомогу йому додали трьох фельдшерів та акушерку.
Продовжувало діяти училище, там викладав священик О.Русанович та вчителька М.Маломужева. У зв’язку з обвітшанням будинку училища, громада села збудувала за 7 тисяч карбованців у 1892 нове приміщення для школи. Попечителями училища обиралися звичайно селяни, які допомагали училищу чим могли.
За Всеросійським переписом 1897 у селі проживало 3261 мешканець: 1691 чоловік та 1570 жінок. 3161 з них вважали себе православними.
Прискорення розвитку суспільно-економічних відносин у кінці ХІХ – на початку ХХ століття привело до розмежування серед селян. Ріст населення загострював питання забезпечення землею окремих сімей. Обробіток землі стояв на низькому рівні, селяни використовували примітивні знаряддя праці, агрокультурні засоби ведення сільського господарства. Часто розміри їх земельних ділянок не дозволяли займатися передовими технологіями. Складні кліматичні умови, нестача води також підривали заможність багатьох селянських господарств. Посуха 1902 привела до того, що населення Новотроїцької волості не мало не тільки насіння для посіву, але й хліба для прожитку.
Зростання соціального напруження проявилось під час революції 1905-1907. В Новотроїцькому пропагандистську роботу розпочав земський вчитель Н.Д.Саввон, який збирав селян, читав літературу, агітував до вступу у «Селянську спілку», яка виникла з початком революції й декларувала відстоювання вимог селян. На обліку у станового пристава як неблагодійні були місцеві жителі Х.Є.Надточій та М.К.Вороний. Вони брали активну участь у мітингах, зборах селян, у складанні письмових звернень до влади. Селяни вимагали здачі їм в оренду додаткових ділянок землі, зниження орендної плати за землю, підвищення платні наймитам. Заворушення новотроїчан проявлялось у випасах худоби на землях багатих землевласників і, навіть, у приорюванні частини їх ділянок до своєї землі.
Революція підштовхнула владу до проведення реформ, які отримали назву Столипінських, за прізвищем її організатора, прем’єр-міністра П.А.Столипіна. Згідно з царським указом від 9 листопада 1906 селянам дозволялось виходити з сільської громади на хутори й відруби, брати позики у Селянському поземельному банку для організації власного господарства фермерського типу.
Така економічна політика привела до ще більшого розшарування селян. Значна кількість бідних господарів продавала свої землі, які не могла обробити та йшла у міста, на фабрики, заводи, або перетворювалась на сільськогосподарських наймитів. Інші селянські сім’ї, спираючись на урядові пільги, переселялись до Сибіру, Середньої Азії на нові землі. Частина селянства перетворювалась на справжніх фермерів, яка сконцентрувала у своїх руках значні масиви землі і, використовуючи передові технології, почала вести заможне прибуткове господарство. У 1910-ті зростає попит на зернові культури, як в середині країни, так і ззовні.
Середня врожайність зернових у 1911-1915 склала 34,7 пудів з десятини.
В селі почала потужно розвиватись дрібна промисловість із значною перевагою борошномельного профілю. На початку 1914 тут працювало 24 вітряки, 2 парових млина, олійниця, крупорушка. Була збудована цегельня. По різному організовували своє господарювання селяни, так один із мешканців Новотроїцького скупив 18 садиб у центрі села й здавав їх в оренду.
При волосному правлінні була затверджена посада агронома, який фахово надавав допомогу селянському господарюванню. В селі було 4 крамниці, діяла аптека. На місті старої дерев’яної церкви була збудована нова кам’яна з церковно-парафіяльною школою при ній. У трикомплектній земській школі навчався 321 учень, викладало 5 вчителів.
У роки першої світової війни 1914-1918 починається занепад селянських господарств. В армію мобілізується більшість чоловіків, тягар праці на землі лягає на плечі старих, жінок, дітей. Як наслідок, скорочуються посівні площі, знижується врожайність, зростає дорожнеча. Ціни на житній хліб у 1916 порівняно з 1915 зросли у 1,5 рази. Великим тягарем стали для селянських господарств військові поставки, особливо, коней.
Після лютневої революції в Російській імперії, вже в квітні 1917 у Новотроїцькому поруч з волосним правлінням починає діяти рада селянських депутатів, представники якої 19 квітня беруть участь у засіданнях Дніпровської повітової ради селянських депутатів.
Головною вимогою селян залишається питання про перерозподіл землі. Селяни починають самовільно заорювати землі великих землевласників, захоплювати їх економії, садиби, відмовляються платити орендні платежі. Новотроїцька волосна рада селянських депутатів спробувала врегулювати це питання на волосному з’їзді селян та землевласників, який відбувся 28 травня 1917. Але відкладення вирішення земельного питання до скликання Установчих зборів не влаштовувало селян, які все голосніше вимагали справедливого перерозподілу землі.
ІІІ Універсалом Центральної Ради від 7 листопада 1917 проголошувалось створення Української Народної Республіки, куди увійшла і Північна Таврія. Населення Новотроїцького спочатку підтримало Центральну Раду, але радикалізація настроїв, особливо після повернення фронтовиків до домівок, масова пропаганда більшовиків привели до перемоги радянської влади, яка встановилась у селі наприкінці січня 1918.
Вже у квітні німецько-австрійські війська увійшли у село, як союзники спочатку Центральної Ради, потім гетьмана П.П.Скоропадського. Масові реквізиції, підтримка крупних землевласників відштовхували населення від нової влади.
У листопаді 1918 розпочалось загальнонародне повстання проти гетьманату. У грудні активна частина новотроїчан самоорганізувалась, створила повстанський загін, який роззброїв гетьманську варту в селі. Встановилась влада Директорії, але насувалась анархія, розгоралось полум’я громадянської війни, в якій загін самооборони захищав село як міг. У січні і лютому 1919 Новотроїцьке захоплювали денікінці, які проводили тут мобілізації населення, забирали продовольство, худобу, коней для потреб армії. У кінці лютого у село ввійшли війська червоної армії, розпочав свою роботу волосний ревком, створений політвідділом 4-ї стрілецької дивізії. Першим його головою став П.М.Ткач. У серпні 1919 війська Денікіна знову захопили село. Восени махновці зненацька тимчасово заволоділи селом, змішавшись з чередою корів, яка поверталась в село. У відповідь білогвардійці за підтримку населенням махновців спалили 87 дворів, частину селян розстріляли та повісили, частину – висікли. З кінця січня по червень 1920 у селі знову діяла радянська влада, з червня по жовтень того ж року село належало врангелівцям. 30 жовтня 1920 частини червоної армії з Каховського плацдарму захопили Новотроїцьке остаточно. Тут у перших числах листопада розміщався штаб І Кінної Армії. 10 листопада 1920 Дніпровський повітовий ревком затвердив склад Новотроїцького ревкому на чолі з П.І.Тараном. Ревкомом організовується сільська рада, головою якої стає Й.С.Палазник, та комітет незаможних селян, з допомогою якого нова влада утверджується.
Одним з найважливіших завдань ревкому, а потім сільради була боротьба з повстанськими загонами Н.І.Махна, якого місцеве населення підтримувало.
Наслідки довготривалої війни, кліматичні умови, політика т.зв. «воєнного комунізму» за нової влади привели до голоду 1921, коли практично завмерло життя у селі. Допомога голодним надавалась з класових позицій: в першу чергу, активістам нової влади, сім’ям червоноармійців, або тим, хто заслужив це у попередні роки.
У кінці того ж року при сільраді створюється земельна комісія, яка почала переділ землі на користь безземельних, малоземельних селян.
У жовтні 1921 Новотроїцьке разом з волостю було передане з Дніпровського до Генічеського повіту.
У 1922 знову загострюється класова боротьба. Частина новотроїчан, незадоволена діяльністю радянської влади, намагається організувати збройний супротив. У відповідь влада розпускає раду і 18 січня 1922 утворює Новотроїцький волосний ревком, який з допомогою репресій наводить порядок.
В умовах нової економічної політики поступово налагоджується життя у селі. Цьому сприяє те, що Новотроїцьке стає центром району, утвореного у березні 1923 у складі Мелітопольського округу.
В селі відкривається бібліотека, діє клуб, хати-читальні, самодіяльний театр. При сільраді утворюється комісія по боротьбі з неписьменністю серед дорослого населення.
У Новотроїцьку на 1 січня 1924 налічувалось 804 селянських господарства, в яких проживало 4024 мешканців, з них 1923 чоловіка та 2101 жінок.
У 1923-1924 навчальному році у 8 групах чотирирічної школи працювало 4 вчителя і навчалось 183 учня, а у 1925 була відкрита семирічка.
Значної уваги влада приділяє розвитку споживчої та сільськогосподарської кооперації. Весною 1924 шість бідняцьких господарств об’єднуються у комуну. Але успіхом у селян користувались товариства по спільній обробці землі (ТОЗи). Перший ТОЗ «Селянська спілка» утворився весною 1926, до якого увійшло 14 господарств. Наступного року за допомогою державної позики селяни цього ТОЗу придбали трактор й молотарку. До 1929 в селі утворилось вже 19 ТОЗів. Але держава взяла курс на повну колективізацію. З початку 1930 починається масове розкуркулення заможних, середняцьких господарств, а також всіх невдоволених владою селян, їх майно конфісковують, виселяють за межі села, району, республіки, залежно від «вини». Значну роль у проведенні колективізації зіграло утворення машинно-тракторної станції (МТС) у 1931 році та політвідділу при ній у 1933. Цілеспрямовані заходи по вилученню хліба привели до страшного голоду у 1932-1933, який остаточно утвердив колгоспний лад у селі. Голод доповнили репресії 1930-х, які набули масового характеру у 1937. Судили переважно за антирадянську агітацію або шкідництво, більше ніж 400 новотроїчан були ув’язнені на різні терміни або засуджені до розстрілу.
9 лютого 1932 утворюється Дніпропетровська область, куди увійшло Новотроїцьке.
З 1935 починається освоєння колгоспами нової для Таврії сільськогосподарської культури – бавовника. Організація великих господарств, використання техніки, різних агрозаходів привело до зростання врожаїв сільськогосподарських культур.
У 1939 колгоспники зібрали з кожного гектара землі по 14,9 центнера зернових, чисельність худоби сягла 5500 голів. Збільшилась рілля за рахунок оранки цілинних земель. Парк Новотроїцької МТС склав 123 трактори, що дозволило у тому ж році механізувати значну частину сільськогосподарських робіт.
У березні 1940 у МТС почала працювати жіноча тракторна бригада. За високі досягнення в сільському господарстві колгосп «Прогрес» Новотроїцького було занесено у 1939 до книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У Новотроїцькому почала діяти нова лікарня з хірургічним, терапевтичним, дитячим та пологовим відділеннями, працювали дві районні бібліотеки для дорослих та дітей, радіовузол, дві початкові, неповна середня та середня школи, кінотеатр, районний будинок культури, виходила районна газета.
10 січня 1939 утворюється Запорізька область, куди було включено і село Новотроїцьке з районом.
Життя новотроїчан, яке почало налагоджуватися, було перервано нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Вже 12 вересня 1941 фашисти захопили село. Під час окупації було розстріляно 14 чоловік, більше 300 чоловік вивезли до Німеччини, населення примушували працювати не тільки у полі, але й видобувати сіль на Сиваші. При відступі фашисти знищили багато житлових будинків, школу, адміністративні споруди, зруйнували електростанцію, МТС. 31 жовтня 1943 частини 10-го стрілецького корпусу 51 армії звільнили Новотроїцьке. В бою за село загинуло 126 солдат і офіцерів, вони поховані у двох братських могилах у межах села. Понад тисячу новотроїчан пройшли горнило війни, 560 з них не повернулися до рідних домівок, 502 нагороджено орденами і медалями.
На початку листопада 1943 у Новотроїцькому відновив свою роботу радянський апарат. Починається відновлення економіки села.
30 березня 1944 село Новотроїцьке разом з районом включене до новоствореної Херсонської області. Важким був сільськогосподарський рік осені 1943, весни 1944 років, який практично проводили вручну жінки, діти, інваліди недалеко від лінії фронту. До 1950 було практично відновлено довоєнну інфраструктуру, запрацював цегельний завод, відновилась діяльність МТС, досягли в обробці землі довоєнних площ.
З метою підвищення культури землеробства, регіонального використання техніки та трудових ресурсів було об’єднано 5 колгоспів села в одне велике господарство «Росія», за яким було закріплено 18600 гектарів сільгоспугідь.
У 1958 Новотроїцьке віднесене до категорії селищ міського типу. У 1962, у зв’язку з утворенням виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, Новотроїцький район ліквідується, а указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 Новотроїцьке знову стає районним центром.
В наступні роки розвивається промисловість по переробці сільськогосподарської продукції, діють маслозавод, харчосмакова фабрика, комбікормовий завод. Покращується благоустрій селища. У центрі закладається парк площею 20 гектарів, відкриваються різні культурні та побутові установи. Працюють загальноосвітня школа і гімназія, центр освіти дорослих, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, будинок дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, станція юних туристів, музична школа.
Біля селища збереглись 2 курганних могильника. У  Новотроїцькому є 2 братські могили  та 27 одиночних могил воїнів радянської армії, які загинули у 1943 році. У селищі встановлені: у 1979 році пам’ятний знак – автоскрепер на честь меліораторів та у 1984 році пам’ятник на честь хліба скульптора Телушкіна І.І.